Це історія однієї небайдужої людини, яка змогла знайти сили, час та закумулювати всі можливі ресурси для того, щоб ця мала з фото почувалася щасливою.
Це план дій для тих, кому він згодом буде потрібен.
Ксенія. м.Київ
– Вперше я побачила її коли йшла до магазину біля будинку мами. Вона лежала на вході, була дуже змучена на вигляд, але в ошийнику. Тоді я вирішила, що може когось чекає. На наступний день я сфоткала її і відправила по групам розшуку тварин. Вирішила почекати трохи, можливо знайшовся б власник. Далі вона зникла, я подумала що її знайшли, пораділа і на тому все. Але через тиждень побачила її знову на тому ж місці, навколо була купа їжі, яку наскладали місцеві, але вона не виявляла до неї інтересу, лежала сумна, не реагувала ні на що.
Я розпитала місцевих, сказали що вона тут живе десь в гаражах, власника немає, що начебто їх було двоє, одного отруїли, може вона теж з’їла отруту і тому не їсть нічого. Після такої інфи зрозуміла, що треба везти її в ветеринарку. Був план її базово обстежити, відвезти на перетримку, пофоткати і займатись пошуком родини.
Загрузили з чоловіком її в машину, поїхали у ветеринарку. Там взяли аналізи, але сказали що на ніч не лишать, бо тече слина, а це може бути якась побічна ознака сказу. Довелось шукати альтернативу, знайшли інфекційний стаціонар, відвезли туди. Зробили необхідні аналізи і дослідження, виявилося, що крім зовнішніх ран вона має запалення сечовивідної системи, копростаз (шлунок стояв через якусь незрозумілу їжу) та нетримання сечі. Сказали, що останнє малоймовірно вилікувати і з таким діагнозом прилаштовувати її буде дуже складно.
Я тоді трохи випала, але ж не могла її просто повернути назад, тож відвезла на перетримку і почала шукати варіанти лікування по різним клінікам. Запалення сечовивідної зняли достатньо швидко антибіотиками, копростаз теж, але лишались дві проблеми – нетримання і жахливий дерматит на задніх лапах через постійну вологу.
За словами власниці перетримки, вони регулярно виконували призначення лікарів, але провідуючи її, я не бачила жодного ефекту, дерматит не заживав.
У одній з клінік нам дуже допомогли – безкоштовно дали курс дорогого препарату від нетримання сечі та подарували паспорт. На жаль, препарат допоміг не до кінця.
Загалом ми були у 5 різних клініках, робили додаткові аналізи на ракові клітини аби зясувати причини цих двох проблем. Але я зрозуміла, що проблема у недостатньому догляді, якого їй не могла забезпечити перетримка із 140 тваринами.
Тоді я почала писати знайомим, про кого знала що живуть у приватних будинках, щоб влаштувати її на домашню перетримку.
Одна знайома колега відгукнулась, розпитала детально та погодилась взяти її на період лікування. Ми відвезли Шанті до них, були на зв’язку два тижні, я була готова забрати її, якби виникли проблеми. А через два тижні Олена написала, що вони подружились і готові залишити її у себе) Моїй радості не було меж! Найближчими вихідними ми поїхали до них у гості, уже з паспортом та усією медичною історією..
За ці два тижні завдяки регулярній обробці рани практично затягнулись, будка/будинок у Шанті більший за мою кухню)) Вона виглядала набагато краще – доглянута, вичесана, справжня красуня! Було видно, що їй там добре і що її люблять. Віддала паспорт і залишок коштів, оскільки Олені продовжувати лікування, але в будь-якому випадку я залишаюсь на зв’язку та буду допомагати за потреби. Домовились, що я буду хрещеною мамою))
Окрема частина історії – наші спроби знайти її власників чи хоча б з’ясувати її минуле. Оскільки нам сказали, що бачили її в гаражах поруч, ми пішли шукати. Обійшли три гаражних кооператива, розташованих неподалік, усі казали що десь її бачили, але то не їх. Так і не вийшло знайти кінців. Можливо, хтось збрехав щоб сплавити собаку з проблемами, але я цього не знаю, тож не можу стверджувати.
Ксенія, які були страхи\вагання коли ти побачила малу?
– Страхів і вагань було немало. По-перше, це вівчарка, якій було явно недобре, і як вона відреагує на спробу кудись себе потягти, ми не знали.
По-друге, я точно розуміла, що не зможу взяти її додому навіть тимчасово, тож доведеться шукати перетримку, а разом із обстеженнями це немаленькі суми витрат.
Ми з чоловіком мали певний фінансовий ресурс, але після першого ж рахунку у 2000 тис грн за базовий огляд, 2 аналіза крові і введений препарат зрозуміли, що це жесть. А кінця видно не було.
В перші три дні сума витрат зросла майже до 6 тисяч (дві ветеринарки, обстеження, аналізи, УЗІ, дві доби стаціонару, ліки, корм і оплата перетримки на місяць вперед). Маючи на руках результати обстежень, аналізи і діагноз, написала пост на своїй сторінці у ФБ з усіма деталями і проханням фінансової допомоги.
Сказати що я була вражена – не сказати нічого, Загальна сума грошей, яку мені перекинули для Шанті – майже 11 тисяч. Це дало мені можливість робити все, що було необхідно по лікуванню та аналізам, відвідувати лікарів і т.д.
Та найбільший страх був пов’язаний з тим, що Шанті не вдасться знайти родину – великій собаці у такому віці і з такими медичними проблемами, і що вона лишиться жити у вольєрі на перетримці у 140 тварин. Через знайомство з волонтерами я бачу, як важко прилаштовувати навіть молодих і здорових собак. Шанті неймовірно пощастило!
Якими б кроками могли скористатися читачі, якщо одного разу вирішать допомогти тваринці, яка попала в біду?
– Найважливіше – тверезо оцінити свої сили. Забрати тварину і потім повернути її назад, зрозумівши, що не витягуєш – останнє діло.
Можливо, ситуація не критична і можна взяти на кілька днів тайм-аут, аби скласти план дій та знайти необхідні контакти, можливо вдасться знайти місцевих волонтерів, що займуться твариною.
Якщо все ж вирішили забрати тварину – у такій справі не обійтись без авто, або власного, або близьких друзів, що зможуть допомогти з транспортуваннями.
Плюс клініка – з цим можуть бути проблеми, оскільки далеко не всі працюють вночі або на вихідних. Наприклад, я знаю хорошу клініку, де свою кішку лікую, але вона не працює на вихідних і не має стаціонару для таких великих тварин, тож довелось терміново шукати альтернативи.
Плюс кошти – повинен бути хоча б певний ресурс, який ви готові витратити на тварину вже зараз. Чи скинуть друзі у відповідь на пост достатньо коштів, чи ні – передбачити неможливо, тож краще розраховувати на свої сили.
Також необхідно знайти перетримку у випадку, якщо не можете взяти тварину додому – їх не так багато, локації і умови утримання дуже різні, ціни теж (від 50 до 300 грн за добу).
І ще важливий елемент – це час. Будь-яка турбота про безпритульну тварину потребує часу. Менше, якщо тварина здорова, більше, якщо ні.
Це треба розуміти і бути готовим цей час забрати у своїх близьких/хобі/роботи на невизначений період. В таких ситуаціях дуже важлива підтримка і розуміння рідних.
Мені з цим дуже пощастило – мама і чоловік підтримували, допомагали транспортом, коштами, складали компанію у прогулянках – без них було б набагато складніше все реалізувати.
Як ви вважаєте, яке в Україні загальне ставлення до тваринок з вулиці?
– Мені важко судити у таких масштабах. У моєму оточенні багато волонтерів, але це тому що я сама близька до цієї теми, навколоекологічної:) Різне ставлення до тварин, хтось б’є і труїть, хтось годує і лікує. Але на мій погляд, останнім часом кількість ініціатив у цьому напрямку збільшилась.
Серед ваших знайомих є люди, які б прихищали малих з вулиці?
– Так. Навіть зараз не сильно замислюючись можу людей п’ять назвати) Нещодавно ми навіть робили фотопроект спільний з кількома партнерами із громадського сектору на підтримку адопції безпритульних тварин
Як, на вашу думку, виховується відповідалне ставлення до тварин?
Я не пам’ятаю точно, з якого моменту почала допомагати тваринам, але мені здається що це пов’язано із рівнем усвідомленості людини. Коли маєш певний набір цінностей, формується відповідний інформаційній простір, коло спілкування, для якого допомагати людям та тваринам, піклуватися про екологію, підтримувати ініціативи у цьому напрямку – нормально і правильно. Для мене це невід’ємна частина життя здорової дорослої людини.
Дуже важливо також виховання. Дітям (та і дорослим!) необхідно пояснювати, що цирки і дельфінарії – це не про розваги для людей, а про страждання тварин, що шуби, контактні зоопарки, тварини для фотографування/катання – це зло і жорстокість, що вдарити тварину з будь-якою метою, окрім захисту від неї – неприпустимо і недостойно людини.
За цим підтягується розуміння масштабності проблем – тотальної незахищеності тварин, відсутність або недієвість державних програм з їх захисту, дослідження косметики на тваринах, умови утримання тварин на м’ясних та хутряних фермах. Коли розумієш, наскільки сильно людина шкодить природі, виникає бажання робити щось на противагу.
